Державна дослідна станція птахівництва ІТ НААН

Катеринич Олег

д.с.-г.н., головний науковий співробітник

katerinich@ukr.net

Гарник Людмила

к.п.н., старший науковий співробітник

milla.garnyk@gmail.com

Комар Тетяна

молодший науковий співробітник

tanyakomar7@gmail.com

Державна дослідна станція птахівництва Інституту тваринництва НААН

с. Бірки, Харківська область

Keywords: генофонд птиці, економіка

Збереження генетичних ресурсів тваринництва (генофонду) є ключовим елементом продовольчої безпеки та економічної стабільності. Генетичне різноманіття формує базу для селекційної роботи, дозволяє адаптувати виробництво до зміни клімату та знижує ризики, пов’язані з епідеміями і скороченням продуктивності. Економічні дослідження показують, що витрати на підтримку біобанків та збереження аборигенних порід є значно меншими за потенційні втрати від їх зникнення [1, 2].

Збереження унікальних порід дозволяє використовувати їхні адаптивні та продуктивні властивості. Наприклад, місцеві породи худоби [3-5] та птиці [6] демонструють вищу резистентність до хвороб та кращу якість продукції. Їх включення у селекційні програми зменшує витрати на ліки та корми.

Важливу роль відіграють кріобанки (сперма, ембріони, ДНК), що дозволяють зберігати матеріал для відновлення порід із мінімальними витратами [1, 2]. Вартість підтримання колекцій у 5–10 разів нижча за створення нових порід зі схожими властивостями.

Кліматичні зміни ставлять перед тваринництвом виклики, пов’язані зі зростанням температур, дефіцитом кормових ресурсів та поширенням хвороб [7]. Аборигенні породи мають вищу стійкість до екстремальних умов і забезпечують зменшення втрат від падежу та зниження продуктивності.

У світовій практиці особливу увагу приділяють адаптивним якостям африканських і азійських місцевих порід, тоді як в Україні важливим є збереження степових і поліських порід великої рогатої худоби, овець і птиці [8-10].

Індустріальні породи, які становлять основу сучасного виробництва, характеризуються генетичною одноманітністю, що підвищує їхню вразливість до епідемій [11-12]. Приклади пандемій свинячого та пташиного грипу довели, що відсутність резерву генетичних ресурсів може призвести до катастрофічних збитків.

Збереження генофонду забезпечує страховий фонд для галузі: у разі кризи можна швидко відновити виробництво [2, 13].

Порівняльна оцінка основних критеріїв збереження генофонду у світі та в Україні

Критерій	Світовий досвід	Україна
Основні інституції	FAO, ILRI, OECD, GEF, європейські кріобанки	НААН, Інститут тваринництва, Державна дослідна станція птахівництва Інституту тваринництва, локальні кріобанки
Пріоритети	Кріобанки, адаптація до кліматичних змін, ринки генетики	Збереження аборигенних порід, підтримка молочного і м’ясного скотарства
Фінансування	Міжнародні програми, державні субсидії	Обмежене державне фінансування, наукові гранти
Основні виклики	Глобалізація ринків, епідемії, кліматичні зміни	Військові дії, скорочення поголів’я, нестача ресурсів
Економічна оцінка	Вартість збереження значно нижча за відновлення	Кріобанки лише формуються, потребують підтримки

Збережений генетичний матеріал (живі тварини, сперма, ембріони) дозволяє відновити породу у разі втрати, зменшення поголів’я або порушення генетичного здоров’я. Це як бути “генетичною страховкою” [14]. Дослідження з Європейських банків ex situ показує, що збереження десятків порід через біобанки – це відносно невеликі поточні витрати, але потенційно великі заощадження в майбутньому, якщо виникає потреба в реставрації [15].

Важливим є порівняння витрат на утримання генофонду з економічними втратами, яких можна уникнути завдяки його збереженню. До складу витрат входять: підтримка популяцій живих тварин (утримання, годівля, ветеринарне забезпечення), використання ex situ методів (біобанки, генотипування, збереження ембріонів), реалізація селекційних програм, адміністративні заходи та моніторинг. Натомість вигоди охоплюють: збереження продуктивності, зниження витрат на лікування і профілактику, підтримання адаптаційного потенціалу, зменшення ризику значних втрат унаслідок епізоотичних подій, а також можливість експорту чи реалізації продукції за преміальною ціною [16, 17].

• Щоб збереження генофонду дійсно було економічно ефективним, необхідно враховувати низку умов і викликів:

• фінансова підтримка та інвестиції: багато місцевих і аборигенних порід утримуються у низьковитратних господарствах, власники яких не мають достатніх ресурсів для проведення селекційної роботи чи генотипування;
• інфраструктура: функціонування біобанків, лабораторій для генетичних досліджень і налагоджена логістика збору та зберігання генетичного матеріалу;
• політика та регулювання: наявність законодавчої бази щодо збереження генофонду, систем стимулів, визначення прав власності на генетичний матеріал і доступу до міжнародних програм;
• часовий горизонт: значна частина вигод від збереження проявляється лише через десятиліття, що може не відповідати очікуванням комерційних виробників, орієнтованих на короткострокову рентабельність;
• ризики технологічних та екологічних змін: зміни ринку, спалахи хвороб, а також кліматичні чи екологічні зрушення можуть впливати на «цінність» окремих ознак або цілих порід.

Таким чином, збереження генофонду – це стратегічна інвестиція з великою потенційною віддачею, особливо в умовах змін клімату та зростаючих ризиків у тваринництві [18-19]. Найбільш ефективним вважається комбінований підхід, який поєднує in vivo збереження живих популяцій, використання ex situ біобанків та реалізацію селекційних програм із включенням місцевих порід. Для ефективного збереження генофонду необхідно забезпечити довгострокове фінансування, створити систему державних стимулів, залучити місцевих виробників і інтегрувати діяльність із міжнародними програмами (FAO, генетичні проекти, грантові ініціативи). Оцінку економічної ефективності доцільно здійснювати на основі спеціалізованих економічних моделей для окремих регіонів або порід, з урахуванням витрат, ризиків, часових факторів, ринкової кон’юнктури та кліматичних умов. Важливим є також запровадження систем моніторингу й оцінки ризиків, а за можливості – застосування сучасних геномних технологій для ідентифікації цінних ознак, аналізу генетичного різноманіття та його збалансованого управління [20].

Література

1. FAO. The State of the World’s Animal Genetic Resources for Food and Agriculture. Rome: FAO, 2012.
2. Boettcher P., Hoffmann I., Baumung R., Drucker A. Strategies for sustainable use and conservation of animal genetic resources. Animal Genetics. 2020. Vol. 51(2). P. 143–153.
3. FAO. Global Plan of Action for Animal Genetic Resources. Rome: FAO, 2007.
4. Rege J.E.O., Gibson J. Animal genetic resources and economic development: issues in relation to economic valuation. Ecological Economics. 2003. Vol. 45(3). P. 319–330.
5. Muchenje V., Chimonyo M., Dzama K. Importance of indigenous livestock in smallholder farming systems. Tropical Animal Health and Production. 2020. Vol. 52(6). P. 2713–2725.
6. Генетичні ресурси вітчизняних порід сільськогосподарських тварин : монографія / [авт.-уклад. В. І. Ладика та ін.]. - Одеса : Олді+, 2023. - 335 с .
7. Hoffmann I. Climate change and animal genetic diversity. Animal Genetics. 2010. Vol. 41. P. 32–46.
8. Дудар І. С. Збереження місцевих порід худоби в Україні. Вісник аграрної науки. 2021. № 5. С. 112–118.
9. Панько Н. М. Генетичне різноманіття та стійкість поліських порід ВРХ. Тваринництво України. 2018. № 12. С. 40–45.
10. Похил В.І., Cанжара Р.А., Катеринич О.О., Похил О.М., Удовіченко Н.М. Породи та кроси сільськогосподарської птиці. Дніпро : Пороги, 2021. 256 с.
11. Notter D. Genetic aspects of susceptibility to infectious diseases of livestock. Animal Science. 1999. Vol. 68. P. 131–150.
12. Leroy G., Baumung R., Boettcher P. The risk of extinction of livestock breeds: causes and mitigation strategies. Journal of Animal Breeding and Genetics. 2016. Vol. 133. P. 232–240.
13. Blackburn H.D. The value of cryopreservation of germplasm. Animal Genetic Resources Information. 2009. Vol. 45. P. 37–44.
14. Katerynych, O., Pankova, S., & Vasiuko, K. (2023). Preservation and rational use of domestic poultry gene pool in Ukraine. Szanse nauk o zwierzętach. (63-71). Wydawnictwo Uniwersytetu Przyrodniczego w Lublinie.
15. Oldenbroek J.K., van der Waaij L.H. Textbook on Animal Genetic Resources. Wageningen: Wageningen Academic Publishers, 2015.
16. Drucker A.G., Scarpa R. Economic valuation of animal genetic resources. Ecological Economics. 2011. Vol. 70(7). P. 1219–1224.
17. Zander K.K., Drucker A.G. Conserving livestock breed diversity: time to re-think the benefit-sharing debate. Livestock Science. 2008. Vol. 123. P. 1–9.
18. Groeneveld L.F., Lenstra J.A., Eding H., Toro M. Genetic diversity in farm animals – a review. Animal Genetics. 2010. Vol. 41. P. 6–31.
19. Gandini G.C., Villa E. Analysis of the survival of local livestock breeds: a method for investigating conservation status. Animal Genetics. 2003. Vol. 34. P. 63–69.
20. Hiemstra S.J., de Haas Y., Mäki-Tanila A., Gandini G. Local Cattle Breeds in Europe: Development of Policies and Strategies. Wageningen: Wageningen Academic Publishers, 2010.

Постер доповіді