Державна дослідна станція птахівництва ІТ НААН

Підвищення економічної ефективності індиківництва, як однієї з найбільш продуктивних і скороспілих галузей, в значній мірі визначається благополуччям господарств щодо інфекційних та інвазійних захворювань. Так, економічний збиток господарств з вирощування індиків, спричинений протозоозами, зокрема гістомонозом, зумовлюється падежом молодняку птиці, зниженням продуктивності (зменшенням приростів маси тіла, яєчної продуктивності), погіршенням якості продукції та витратами на ліквідацію й профілактику захворювання. Гістомоноз є протозойним захворюванням, що викликається одноклітинним паразитом Histomonas meleagridis та характеризується вогнищевим ураженням печінки і гнійно-некротичним запаленням сліпих відростків товстого кишечнику [1] .

Однак, захворювання не обмежується ураженням кількох органів, суттєві метаболічні зміни відбуваються в усьому організмі інвазованих гістомонозом індиків [2]. За даними Mitrа T. et al. (2018) на останній стадії захворювання ДНК гістомонад виявляється в крові та тканинах багатьох органів, незалежно від наявності або відсутності уражень. Науковці встановили, що імунна відповідь у індиків, в порівнянні з курми, уповільнена, що, очевидно, дозволяє паразиту систематично поширюватися в печінку та інші органи [3]. У цьому контексті доповнення хіміотерапевтичного лікування гістомонозу у індиків імуномодулюючими препаратами є обґрунтованим і потребує подальшого вивчення.

Для об’єктивної оцінки стану організму хворої птиці і ефективності здійсненого лікування необхідно мати дані щодо крові, склад якої багато в чому залежить як від рівня гомеостазу організму, так і від функціонування окремих його систем. Кров здатна швидко реагувати на внутрішні й зовнішні впливи біохімічними перебудовами та зсувами у складі її клітинних популяцій.

Метою дослідження було визначення у порівняльному аспекті морфологічних і біохімічних змін у крові індиків за гістомонозної інвазії після застосування різних схем лікування. Матеріалом  дослідження  були  індики, спонтанно інвазовані гістомонозом у віці 90 діб, та кров, яку відбирали на 5 і 15 добу досліду з підкрилової вени із наступним визначенням гематологічних і біохімічних показників (еритроцити, лейкоцити, гемоглобін, загальний білок). Лейкоцитарну формулу крові у інвазованої птиці визначали підрахунком  клітин  у пофарбованих  мазках. 

Схема лікування у першій дослідний групі індиків включала індивідуальне пероральне введення експериментального препарату (на основі толтразурілу, диметилсульфоксиду і глюкози) – у дозі 0,5 мл і пробіотику «Емпробіо» (НВП «Нові біотехнології», Україна) – 0,8 мл. Інвазованій птиці у другій дослідній групі вводили експериментальний препарат та пробіотик «Емпробіо» у вище зазначених дозах та, додатково, імуномодулюючий препарат «Анфлурон» (Укрзооветпромпостач, Україна) – 0,1 млн. МО. Індикам з контрольної групи препаратів не застосовували.

Середня інтенсивність гістомонозної  інвазії у індиків до початку лікування становила 344,8±41,3 гістомонад у полі зору мікроскопа. Результати дослідження морфологічного та біохімічного складу крові індиків дослідних груп вказують на відмінності виявлених змін, залежно від схеми лікування.

У крові інвазованих гістомонадами індиків встановлювали поступове зростання кількості еритроцитів на 15 добу досліду – на 36,7 у першій  дослідній групі і на 37,5 % – у другій (3,0±0,3 і 3,2±0,1 Т/л, відповідно). Натомість, у птиці контрольної групи кількість еритроцитів на 15 добу досліду становила 2,1±0,1 Т/л, відповідно (Р<0,05). Вміст гемоглобіну у крові індиків дослідних і контрольної груп був дещо вищим за нормативні показники, що виникло внаслідок діареї і зневоднення організму. Динаміка вмісту гемоглобіну у крові птиці першої і другої дослідних групах характеризувалась тенденцією до зниження на 5,2–8,0 % (Р<0,05) зі збереженням відповідності нормативним показникам (102,3±1,5 та 100,6±3,4 г/л, відповідно).

У крові хворих на гістомоноз індиків виявляли лейкоцитоз та еозинофілію. Вже  на 5 добу лікування у другій дослідній групі, де введення експериментального препарату і пробіотику доповнювали імуномодулючим препаратом «Анфлурон», реєстрували суттєве зниження кількості лейкоцитів на 36,2 % (з 35,4±2,7 до 22,6±1,8 Г/л; Р<0,05).  Натомість, у першій дослідній групі динаміка зменшення кількості лейкоцитів мала менш виражений характер – на 14,5 % (з 28,2±2,2 до 24,1±2,1 Г/л; Р>0,05). На 15 добу досліду показники кількості лейкоцитів першої і другої груп були майже на одному рівні – 21,6±2,8 та 20,1±1,0 Г/л, відповідно. Отримані результати, імовірно, є свідченням зменшення запального процесу і стабілізації імунного гомеостазу. Вектор збільшення кількості лейкоцитів у птиці контрольної групи тримався до кінця досліду (27,7±1,4 –  31,7±1,6 Г/л).

Незначна еозинофілія була виявлена на початку дослідження у крові хворої птиці дослідних і контрольної груп на рівні 11,3–12,8 %. У крові птиці другої дослідної групи, порівняно із першою групою, кількість еозинофілів знизилась на 32,0 % вже на 5 добу досліду (Р<0,05) і досягла нормативних показників (8,7±0,2 %). 

У птиці другої дослідної групи, де додатково вводи препарат «Анфлурон», на 15 добу лікування спостерігалось незначне зростання кількості лімфоцитів на 10,6 % у межах фізіологічної норми (з 52,1 % до 58,3 %). Натомість, у птиці першої дослідної групи і контролю кількість лімфоцитів знаходилась в межах 51,9±0,2 % – 53,1±0,6 впродовж всього досліду. Коливання кількості базофілів, псевдоеозинофілів і моноцитів впродовж досліду не мали статистично значимих змін (Р>0,05).

Вміст загального білку у сироватці крові птиці першої і другої дослідних груп мав тенденцію до зростання. У другій дослідній групі вміст загального білку підвищився в межах нормативних показників на 21,2 % – на 5 добу та 27,4 % – на 15 добу досліду (Р<0,05). Натомість, у першій дослідній групі зростання вмісту загального білка було не суттєве – на 11,0 (5 доба) і 17,2 % (15 доба) (Р>0,05). У хворої птиці контрольної групи відмічали незначне зниження загального білку на 13,5 (5 доба) та 10 % (15 доба), відповідно. Ймовірно, тенденція до зростання вмісту загального білка у сироватці крові індиків другої дослідної групи обумовлено відновленням білоксинтезуючої функції печінки та активізацією гуморальної ланки імунітету.

Отже, доповнення комбінованої схеми лікування гістомонозу індиків імуномоделюючим препаратом «Анфлурон» відновлювало метаболічні процеси і знижувало ступінь імуносупресії організму птиці за рахунок нормалізації вмісту загального білку, лейкоцитів і еозинофілів на 5 і 15 добу лікування.

Література

1. Богач М., Рачинський А. Біохімічні показники сироватки крові індиків за гострого та хронічного перебігу гістомонозу. Аграрний вісник Причорномор’я. 2024.          Вип. 113. С. 8–13. https://doi.org/10.37000/abbsl.2024.113.02
2. Mitrа T. et al.  (2018). Unravelling the Immunity of Poultry Against the Extracellular Protozoan Parasite Histomonas meleagridis Is a Cornerstone for Vaccine Development: A Review. Front. Immunol., Sec. Microbial Immunology. Vol. 9. https://doi.org/10.3389/fimmu.2018.02518
3. Liu Dandan et al. (2023). Identification and Characterization of α-Actinin 1 of Histomonas meleagridis and Its Potential Vaccine Candidates against Histomonosis. Animals, 13(14), 2330; https://doi.org/10.3390/ani13142330.

META теги для Google Sholar