Виробництво продукції птахівництва структурно складається з виробництва племінної і товарної продукції. І якщо світові племінні ресурси сільськогосподарської птиці зосереджено у двох-трьох генетико-селекційних фірмах, то виробництво товарної продукції (яйце та м¢ясо) більш-менш рівномірно розташовано серед країн-виробників у світі.

Україна не є винятком серед виробників товарної птахівницької продукції. Наразі у нас (за рік) виробляється понад 14-15 млрд штук яєць та 1,1-1,2 млн т м¢яса птиці всіх видів (у живій вазі). При цьому виробництво «товарних» яєць зосереджено як у спеціалізованих крупних компаніях (50-51% всього ринку продукції), так і в господарствах населення (включаючи фермерські та присадибні). Тобто для третини населення України, яка проживає у сільській місцевості, це є власний бізнес.

Подібна тенденція спостерігається також і країнах Центральної Європи (Чехія, Польща, Словаччина та інші), де у присадибному птахівництві вирощується значна кількість курей, які забезпечують майже 50% валового виробництво товарних яєць. Дуже цікава ситуація склалася у Швейцарії, де уряд у межах підтримки індивідуального сільського господарства заборонив промислове виробництво продукції птахівництва.

Враховуючи сучасні тенденції розвитку галузі, які включають розширення асортименту виробництва племінної і товарної продукції, все більшої уваги приділяється збереженню та раціональному використанню генофонду рідкісних порід і популяцій сільськогосподарської птиці. У зв¢язку з цим кожна країна намагається зберегти наявний генопул птиці та ресинтезувати втрачені за роки «промислового птахівництва» популяції, оскільки аборигенна птиця є носієм цінних генів, які забезпечують високі адаптивні якості та добрі смакові характеристики готової птахівничої продукції.

Тому саме зараз необхідно згадати, що в усі часи сільське населення нашої країни із задоволенням займалося розведенням курей на своєму подвір'ї. Великою популярністю, при цьому користувалися універсальні породи з різнокольоровим оперенням. Більшість таких порід, які використовувались у селянських господарствах, виникло шляхом схрещування місцевої безпородної птиці з культурними породами та шляхом масового відбору за різними ознаками. Зазвичай відбір вівся за продуктивними якостями - жива маса, несучість, маса яєць тощо, а в деяких випадках увага зверталася на протяжний низький голос у юрловських півнів, бійцеві якості у тульських гусей, краса декоративних та витривалість аборигенних порід.

До історії породи курей "Полтавська глиняста"

Найбільш відомою породою сільськогосподарської птиці як в Україні, так і за кордоном, з якою асоціюється українське подвір¢я, є полтавські кури. Час створення цієї птиці невідомий (приблизно середина ХІХ ст.). Існує думка, що вони виникли у Полтавській губернії завдяки народній селекції, спрямованій на відбір кращих особин при схрещуванні місцевої птиці з імпортованими породами (палевий орпінгтон, нью-гемпшир, віандот тощо).

Вперше цілеспрямована племінна робота на поліпшення продуктивних якостей полтавських курей була розпочата у 1912 році на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції. Спочатку полтавські кури мали несучість 70 яєць у рік, середня маса яєць була на рівні 50 г, жива маса курей коливалась від 2,1 до 4,0 кг. У 1928 році на базі Полтавської сільськогосподарської дослідної станції було організовано племінний розсадник із розведення цих курей, з якого населення одержувало поліпшену птицю.

На Всеукраїнському конкурсі птиці, який проводився в 1929-1930 роках у м. Полтава, місцеві полтавські кури показали майже рекордну для того часу несучість - більше 100 яєць на несучку, а в окремих несучок-рекордисток вона була вищою, ніж у породи леггорн. Однак у період з 1930 по 1941 роки на більшості колгоспних ферм почали розповсюджуватись кури породи білий леггорн та інші, а місцева птиця була майже забута. Проте населення Полтавщини та Слобожанщини віддавало перевагу розведенню у власних господарствах саме полтавських курей, кращих за м'ясними якостями, більш пристосованих до умов утримання і годівлі та не гірших і за несучістю.

На серпневій сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (1948 рік) було засуджено теорію і практику господарювання, в якій не приділялася належна увага роботі з місцевим генофондом сільськогосподарських тварин та птиці. Тому вже в 1948-1949 роках розпочалося планомірне вивчення місцевих полтавських курей. Співробітниками Української дослідної станції птахівництва (нині Інститут птахівництва НААН України) було проведено обстеження Полтавської області з метою виявлення генетичних ресурсів місцевої птиці. Воно показало, що чистопорідних місцевих курей на птахофермах було дуже мало, в основному переважали помісі, одержані від безсистемних схрещувань місцевих курей із леггорнами. У зв'язку з малою чисельністю місцевих курей першим завданням вчених було виявлення, збереження та розмноження чистопорідного поголів'я.

У 1950 році спеціальним наказом Міністерства сільського господарства України була звернена особлива увага обласних та районних організацій на роботи з глинястими, зозулястими і чорними курми. З 1953-го було розпочато поглиблену селекційно-племінну роботу. Відбирали кращу типову птицю, добре розвинуту з живою вагою більше як 1,7 кг, від матерів із несучістю 100 яєць і більше.

Ця птиця добре реагувала на поліпшені умови годівлі й утримання, при впровадженні поглиблених методів селекційно-племінної роботи давала 140-170 яєць на несучку, і на той час була представлена трьома типами: глинясті, зозулясті, чорні.

Ефективність породи

Полтавські глинясті кури - порода яєчно-м'ясного напряму продуктивності. Колір оперення схожий на червонувату глину, тому курей і звуть глинястими. Можуть мати світлий і темний відтінки. У курей кінцівки пір'їн на шиї, хвості, крилах чорного кольору. Забарвлення півнів більш темне, ніж у курей, але груди і шия світліша за курячу, косиці та хвіст чорні з зеленим блиском. Гребень трояндо подібний, але згідно зі стандартом породи є і листовидна форма.

Чорні - місцева українська порода, вихідні форми невідомі. Створена приблизно в ХІХ ст. Найбільш розповсюджена була у Лубенському районі Полтавської області. Загальна чисельність становила 42,9 тис. (1954 рік), а вже у 1964 році - 8,5 тис. голів. Забарвлення оперення чорне, на шиї із зеленим відтінком, можливо особини з золотистою шиєю.

Зозулясті кури - місцева українська порода, вихідні форми невідомі. Створена приблизно в ХІХ ст. На початку 50-х років ХХ ст. батьківське стадо курей, яке утримувалося у радгоспах Лубенського, Миргородського, Золотоношівського районів Полтавської області, налічувало 33,8 тис. голів.

Самки мали більш темне забарвлення оперення, ніж півні. На відміну від курей породи смугастий плімутрок вони мали не смугастість у розміщенні кольорів на суміжному пір'ї тулуба, а плямистість, як у зозулі, тому їх і називали зозулястими. Гребінь у більшості курей та півнів трояндо подібний, іноді листовидний, вушні мички червоні.

Зараз в Україні розповсюджені тільки кури з глинястим кольором оперення, які у 2007 році наказом Міністерства аграрної політики України були затверджені як порода яєчно-м¢ясних курей «Полтавські глинясті»

Жива маса півнів становить 3,2-3,4 кг, курей - 2,2-2,3 кг; несучість 260-275 шт. яєць, масою у 52 тижні 59-61 г; збереженість - 93-95%; вивід курчат - 80-82%. Висока життєздатність, добре пристосовуються до різних умов утримання, не потребують особливих кормів.

Ця птиця відноситься до яєчно-м¢ясного типу продуктивності, тобто від неї можна одержувати і яйця, і м'ясо. Останнє має високі смакові якості. Вихід м'язової тканини сягає 52%, кісток - 10,7%. При відгодівлі молодої птиці (особливо півників) її вага значно підвищується, переважно за рахунок утворення м'язової тканини, між тонкими пучками якої відкладається жир, завдяки чому м'ясо стає соковитим, ніжним, підвищуються його смакові якості. Тушка забитої птиці має привабливе жовтувате забарвлення шкіри. Шкаралупа яєць ніжно-коричневого кольору, різного ступеня інтенсивності.

Полтавські глинясті кури спокійного темпераменту, добре пристосовані до утримання як на підлозі, так і в кліткових батареях різного типу.

Однією з найцінніших ознак породи є підвищена життєздатність, стійкість до стресів, а також до неопластичних захворювань, зокрема хвороби Марека (дослідження, які було проведено протягом 2008-2010 років, підтверджують наявність такої резистентності).

Тому, враховуючи значний попит населення на різнокольорову птицю загального використання, вітчизняними науковцями проводиться робота щодо ресинтезу зниклих різновидів полтавських курей. Крім того, подальша селекційна робота спрямована на покращення основних господарсько корисних ознак (жива маса, маса яєць, несучість).

І окремо необхідно відмітити, що використання невибагливої до утримання та годівлі і резистентної до захворювань вітчизняної птиці - це значний крок для отримання екологічно чистої, «органічної» продукції.

О. Катеринич, канд. с-г. наук, С. Руда, І. Подстрєшна, наукові співробітникиІнституту птахівництва НААН України

Опубліковано в журналі "Аграрний бізнес сьогодні" №15-16(215) серпень 2011