Державна дослідна станція птахівництва

Штучній інкубації яєць сільськогосподарської птиці передувала інкубація, яку проводили і проводять самі птахи. Майже всі птахи, виводять молодняк насиджуючи яйця, тобто зігріваючи їх своїм теплом, але є і винятки. В тропічних лісах мешкають птахи які не насиджують яйця. Вони зносять їх в загальне гніздо, а потім закопують в гниюче листя і дрібні гілочки. А філіппінські цибаті кури закопують яйця в пісок або відкладають їх в тріщинах з попелом на схилах діючих вулканів.

Біологічною особливістю сміттєвих курей (Північна Австралія) є те, що самка не насиджує яйця, а будує своєрідний інкубатор. Вологі гниючі трава і листя - це «паливо» для інкубатора. Значна кількість тепла, яке використовується для обігріву яєць звільняється в процесі гноїння. Підготовка до заправки інкубатора паливом починається восени, за шість місяців до початку кладки. Кури викопують яму та згрібають до неї листя і траву. Всередині створеного пагорбка залишають поглиблення і дощова вода, стікаючи в яму, зволожує траву і листя. З початком весни самець повертається до ями і розкопує її. Перетрушуючи пріле листя, він чекає того часу, доки температура у споруді не досягне 350С. Тепер самка може увійти до «інкубатора». Після знесення яйця курка залишає гніздо та повертається до нього лише через 4-8 днів для чергової кладки. Цікавим є те, що ця птиця закладає яйця для інкубації вертикально, тупим кінцем догори. Необхідну температуру в місті знаходження яєць весь час підтримує самець. Він розкопує у споруді прохід до того місця, де лежать яйця і робить вентиляційні отвори для видалення надлишкового тепла.
Коли один з учасників експедиції Магеллана, розповів, що в Австралії є птахи, які будують інкубатори для виводу молодняку, до його розповіді віднеслися як до матроської небилиці. Пройде три століття і білі поселенці у внутрішній Австралії знайдуть ці інкубатори, але будуть думати, що це могили «туземців» - воїнів. І лише пізніше вчений Фріт до кінця з'ясує, що пагорбки-інкубатори створили сміттєві кури.
Отже, в ході еволюції за різних умов навколишнього середовища виникали різні способи інкубації яєць. Тож не дивно, що приклади з живої природи наштовхнули людину на думку про те, що курчат можна виводити без квочки.
Які ж переваги штучної інкубації перед живою квочкою? Для розвитку зародка в яйці необхідні тепло, повітря і волога. Ці умови можна успішно створити в інкубаторі та виводити курчат цілий рік, а під квочкою - тільки весною та літом. Квочка виводить десятки курчат – інкубатор одночасно тисячі, причому, якісний інкубатор виводить не гірше за квочку.
Штучна інкубація яєць виникла більше ніж 2500 років тому. Будувати великі удосконаленні інкубатори почали не відразу. Спочатку штучною інкубацією займалися в Східній Азії і Північній Америці, потім в Європі.

Батьківщиною штучної інкубації яєць сільськогосподарської птиці вважають Єгипет. Спеціальні інкубаторії будували з обпаленої сонцем цегли (рис. 1). Опанування штучної інкубації в Єгипті присвоюють жрецям храму богині Ізіди. Здатність інкубувати та отримувати молодняк посилювала релігійний вплив і підіймала авторитет храму. Використовували інкубацію і в комерційних цілях. Грецький історик Геродот, мандруючи по Єгипту у V столітті до нашої ери, привіз до Європи відомості про цю новину.

Рис.1.Єгипетский інкубаторій – загальний вигляд

Багато часу сплинуло від тоді, проте деякі інкубатори збереглися. Наприклад в Єгипті, біля Каїру, знаходиться інкубатор (віком близько 2000 років) на 30 тисяч яєць. Складається він з коридору з декількома камерами з обох боків. В верхніх камерах проводили опалення, в нижні клали яйця для інкубації. В стелі між верхньою і нижньою камерами знаходилися круглі отвори через які до яєць надходило нагріте повітря (рис. 2).

Рис.2. Єгипетский інкубаторій – внутрішній вигляд

«Опалювали» інкубатор сухим верблюжим гноєм. Займалися інкубацією бермійці, каста із середовища жреців. Прикладаючи яйце до ока, вони визначали його температуру. Сонячний промінчик з віконця заміняв їм овоскоп. Хоча єгипетські інкубаторії і були примітивними, в них отримували гарні виводи курчат, більше 80%.

В Китаї також займаються штучною інкубацією більше 2000 років. Найбільш великі інкубаторії в Китаї знаходилися в Кантоні, Ханькоу, Шанхаї і являли собою прості фанзи-мазанки, в яких знаходилася піч із котловинним поглибленням у середині (рис. 3).

Рис. 3. Китайські пічі – інкубатори

В таку піч насипали шар просіяної землі, а зверху ставили кошик з яйцями (рис. 4).

Рис. 4. Піч для інкубації

При інкубації яєць качок корзини з яйцями ставили в довгий ящик і зі всіх боків обкладали рисовою лускою, яку періодично підігрівали. В подальшому використовували тепло, що виділяли самі яйця. Повертали яйця два рази на добу. При такій інкубації отримували вивід каченят на рівні 80% від закладених яєць.

Схожий з китайським філіппінський метод інкубації, де в нагріту рисову луску клали яйця качок, які попередньо прогрівали на сонці. Рисову луску підігрівали два рази на день на металевих листах. На 20-й день яйця розміщували на полицях і прикривали тканиною. Два рази на добу, до прокльову, яйця повертали. При цьому вже використовувалося тепло, що виділяли самі ембріони.

В Європі першими почали займатися штучною інкубацією греки та римляни. На гадку Аристотеля, римляни хотіли збудувати інкубаторії на зразок єгипетських, але не змогли. Римський імператор Фрідріх II запросив єгипетських спеціалістів і поки вони працювали справи йшли, проте секрет управління інкубацією вони нікому так і не відкрили.

В XVII ст. з’явився перший інкубатор який являв собою дерев’яний ящик. Необхідна температура підтримувалася лампами, тепло від яких по металевим трубкам проходило в інкубаційний відділ. Винайшов інкубатор італійський фізик Дж. Порто. Але, як і багато інших людей на той час, він став жертвою інквізиції бо «вступив у відносини з нечистою силою та з її допомогою зробив ящик, в якому в усяку пору року може виводити курчат до спокуси та зваблення усіх добрих синів церкви». У 1580 році інкубатор, який винайшов Порто спалили на вогнищі.

У другій половині XVII ст. датський механік К. Дребелла винайшов інкубатор, в якому використовував терморегулятор власної конструкції, а в якості джерела тепла – воду.

Велику роль в історії розвитку штучної інкубації в Європі зіграли дослідження Реомюра. В перший половині XVIII ст., вивчивши умови штучної інкубації в Єгипті, він став інкубувати яйця в бочках, занурених надві третини в прілий гній в спеціально обладанній хлібопекарській печі. Після ряду невдач Реомюр добився успіху і встановив, що для виводу молодняка птиці потрібні не тільки тепло і вода, а також і кисень. В 1749 р. він пише книжку «Про мистецтво виводу курчат». Пізніше, на основі робіт Реомюра Хюзаром був сконструйований інкубатор на 600 яєць, в якому були встановлені зволожувачі повітря.

До XIX ст. інкубатори виробляли дуже громіздкими (водотрубний інкубатор Фуко, калориферний інкубатор Бонемана та ін.), висотою до 5 метрів. Починаючи з XIX в. почалося створення дрібних, переносних інкубаторів. В одному з музеїв Франції є маленький переносний інкубатор абата Копіно, за зовнішнім виглядом він нагадує невелику миску для супу, що має дві стінки. Поміж стінками наливали гарячу воду. У кошик, підвішений посередині, клали яйця. Для вентиляції і надходження теплого повітря в центрі конструкції була впаяна трубка з отворами, а джерелом підігріву була спиртова лампа, поставлена знизу.

Поступово прилад перетворювався в «машину» для виводу курчат. Винахідники добивалися того, щоб температура в інкубаційній камері вирівнювалася сама собою, а для цього потрібне було спеціальне обладнання. Вперше автоматичний терморегулятор встановили Ламар і Сорель в інкубаторі Копіно. Після цього, робота по конструюванню інкубаторів поширилася і в наступному було зроблено більше 60 різних типів дрібних інкубаторів («Офель», «Кантело», «Брідлей» та ін.).

У 1870 р. в США з’являються інкубатори Гравіса і Ранкліна, а в 1874р. у Франції винайшли інкубатор «Арну-Рулье». Ці інкубатори широко розповсюдилися в Європі і були завезені в Росію. Популярними стали дрібні інкубатори «Арну-Рулье» (Франція), «Хірсон» (Англія), «Прєрі», «Гревіс і Ранклін»(США). У 1898 р. в США був збудований самий великий промисловий інкубатор на 1,8 млн. яєць.

Виробництво інкубаторів сприяло прогресу галузі, проте розвиток штучної інкубації в Росії проходив повільно. Першим конструктором російського інкубатору став А.Т. Болотов. Він запропонував інкубувати яйця за допомогою обігріву запаленою лампою. Пізніше були сконструйовані інкубатори – «Росія» (Решетніков), «Сєльская насєдка» (Дробишевський), «Єлена» (Хинцинський) та інші.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, з ростом всієї промисловості, розвивається і штучна інкубація. У 1927 році у місті П’ятигорськ було організовано перший інкубаторій на 4000 яєць. Виходячи з досліду роботи П’ятигорської інкубаторно-птахівничої станції в Георгієвську і в Мінеральних Водах, а у 1930 в Тверському окрузі на Північному Кавказі почалося будівництво 18 інкубаторно-птахівничих станцій (в Міллерові, Єйську, Армавірі, Ставрополі та інш.). Потім інкубаторно-птахівничі станції були організовані в Кантеміровці, Россоші й інших районах. У 1928р. почали працювати великі інкубаторнобудівельні заводи – «Спартак», «Птицеводсоюз», «Первомайский» та інші.

В тридцятих роках птахівничі господарства Радянського Союзу почали проводити промислову інкубацію. Вона характеризувалася низькими показниками виводу (до 50% молодняку), що пояснювалося недосконалими знаннями технології інкубації, відсутністю методів біологічного контролю за розвитком ембріонів, низькою якість яєць. В подальшому показники інкубації стають все краще і краще, а сприяє цьому наукова розробка питань інкубації, розпочата з 1930 року.

З 1947 року було налагоджено випуск електрифікованих і автоматизованих інкубаторів «Рекорд» на 39 тис. яйце місць, ІКП-90, «Кавказ». В інкубаторах «Універсал», що вміщували від 45 до 50 тис. яєць було механізовано регулювання температури і вологи, повертання яєць. Один інкубатор, що вміщує 50 тис. яєць за інкубаційний сезон замінював до 9000 курей несучок.

Розвиток вітчизняної теорії інкубації пов'язаний з організацією і роботою перших інкубаторно-птахівничих станцій і колгоспного птахівництва. Вчені, що роблять в органічному зв’язку з виробництвом, узагальнивши перший досвід масової інкубації і провівши ряд досліджень, друкують першу книжку «Техническое руководство по инкубации» (М.В.Орлов, М.Д. Попов, Н.П. Третьяков и др. 1932-1934). В цій книзі були описані основи інкубації, будова і експлуатація інкубаторів різних типів, організація праці в цеху інкубації. Подальший розвиток ці питання отримали в книзі «Инкубатороведение и эксплуатация машин» (1934) та в другому її виданні «Инкубаторы и их эксплуатация» (И. Я. Прицкер і Н.П. Третьяков 1937), та в книзі «Инкубация сельскохозяйственных птиц» (1951) а також в повторних її виданнях 1954, 1957 і в книзі Г.К. Отрыганьева, Г.М. Колобова, В.А. Хмырова «Инкубация»(1964). Велика монографія «Сельскохозяйственная птица», написана колективом авторів під редакцією Э.Э. Пенионжкевича (1962) вміщує в собі розділи «Яйца сельскохозяйственной птицы», «Биологические основы инкубации», «Инкубаторы и их эксплуатация».

Широке використання штучної інкубації вимагає розробки питань розвитку ембріонів різних видів сільськогосподарської птиці і такі вчені як Г.П. Єремєєв, Г.С. Крок, Е.Ф. Лисицький, И.Е. Новик, Б.Г. Новиков, Ю.М. Огородній, Г.К. Отриганєв, М.Д. Попов, М.Г. Рагозина, Ц.Х. Руус, Н.П. Третьяков, В.В. Хаскин та інші проводять багаточисленні дослідження в цій області. На основі цих досліджень Всесоюзний науково-дослідний і технологічний інститут птахівництва розробляє вимоги до інкубаційних яєць і методики їх оцінки, режими зберігання яєць, методи оцінки виведеного молодняка, методи біологічного контролю за інкубаційними якостями яєць, ембріональним розвитком і режимом інкубації, технологічний процес інкубації при інкубації великих партій яєць та інші питання.

В останні роки з’явилася тенденція вводу в експлуатацію інкубаторів ведучих іноземних фірм таких як Jamesway (Канада), Naturreform (США), Chick-Master (США), Pas Reform (Голландия), Becoto (Франция), Petersime (Бельгия), Buckye (Англия), Victoria (Италия).

Налагоджено виробництво інкубаторів для інкубації яєць страусів - Buckye (Англія), Victoria (Італія), Pas Reform (Голландия), FEST (Польща) та ін.

Також з’являються інкубатори і вітчизняного виробництва, які можуть конкурувати з багатьма європейськими фірмами, наприклад інкубатори фірми «Реміл» (м. Рязань). В Україні інкубатори «Інка» для інкубації яєць різних видів сільськогосподарської птиці в тому числі і яєць страусів виробництва фірми ООО «Енергозберігаюча компанія» ЧП «Круліковський». Таким образам, с глубокой древности и до наших дней процесс искусственной инкубации прошел долгий путь развития все совершенствуясь и совершенствуясь.

Байдевлятова Ольга, м.н.с.,
Шоміна Наталія, канд. с.-г.н.,
Державна дослідна станція птахівництва НААН України

Зв'язок з авторами